Володимир Склокін (Histor!ans)

Рецензия написана на оригинальное издание (Alexander Etkind. Internal Colonization. Russia’s Imperial Experience. Cambridge: Polity, 2011)

Нова монографія Алєксандра Еткінда «Внутрішня колонізація. Імперський досвід Росії» підсумовує його дослідження останнього десятиріччя над еволюцією Російської імперії з перспективи культурних досліджень та постколоніальної теорії. Беручи за основу розроблену російськими істориками ХІХ століття ідею російської самоколонізації, Еткінд розвиває її через поєднання перспектив нової імперської історії та постколоніальних студій. Результат цього синтезу – концепція «внутрішньої колонізації» - дозволяє поглянути на еволюцію Російської імперії з нової, оригінальної перспективи, а водночас пропонує нові пояснення причин такого кривавого кінця імперії та ще більш руйнівних соціальних катаклізмів радянської доби.

Еткінд погоджується з твердженням про важливість імперії як контекстотвірної рамки, але вказує на те, що в російському колоніалізмі було практично відсутнє розмежування на «внутрішнє» і «зовнішнє», яке було досить чітким у випадку західних «заморських» імперій. Тому концепція «внутрішньої колонізації» описує «застосування практик колоніального управління та знання всередині політичних кордонів держави»[1].

Важливо зазначити, що підхід Еткінда не заперечує того, що в різні періоди, підкорюючи нові території, Російська імперія застосовувала щодо них практики колоніального управління та експлуатації. Але водночас, кембриджський історик наголошує на тому, що від часів Петра І і до кінця існування імперії подібні ж практики застосовувалися щодо населення великоросійських губерній, особливо щодо селянства. «Внутрішня колонізація» супроводжувалася виробництвом штучних культурних відмінностей, які виступали замінником расових відмінностей у колоніях «заморських» імперій, і які виправдовували застосування насильства та експлуатацію підлеглих груп. У цій перспективі Україна є своєрідною моделлю для вивчення феномену «внутрішньої колонізації», оскільки вона є «найбільш яскравим прикладом нерозрізненості зовнішнього і внутрішнього, ‘одвічного’ й екзотичного»[2] в історії Російської імперії.

Автор накреслює кілька важливих сюжетів, пов’язаних з темою «внутрішньої колонізації». Найперше він певним чином доповнює саїдівський аналіз феномену «орієнталізму», демонструючи, що в уявленнях як багатьох російських інтелектуалів XVIII – початку ХХ століть, так й іноземних спостерігачів, Росія також виступала об’єктом орієнталізації й парадоксальним чином розумілась одночасно як імперія і як колонізована країна. Далі Еткінд блискуче показує, як дискусії XVIII ст. про походження Русі можуть бути прочитані в дусі постколоніальної теорії й як окремі учасники цих дискусій вперше спробували застосувати колоніальне знання для розуміння суспільств метрополії. У наступному розділі автор пересувається у ХІХ століття і простежує, як в історіографії цього періоду формується ідея про Росію, як країну, що колонізує себе. Після цього на читача знову очікує повернення в ранньомодерний період – кембриджський історик аналізує розвиток Московської держави XVI-XVII ст. під кутом зору сировинної залежності від експорту хутра і стверджує, що поворот імперської влади в часи Петра І в бік колонізації власного населення був пов’язаний саме з виснаженням цих традиційних джерел сировини. Наступні два розділи є центральними для аргументації книги – в них розглядаються два основні інститути «внутрішньої колонізації» в Російській імперії: станова система і селянська громада. Завершують книгу кілька case studies, в яких автор пропонує нове прочитання низки добре відомих текстів та сюжетів російської та західної культури XVIII – початку ХХ ст. під кутом зору поєднання в них теми внутрішньої та зовнішньої колонізації. Мабуть, найбільш вражаючим серед них є блискучий есей про коротке перебування Канта у підданстві Російській імперії під час російської окупації Кеніґсберґа в 1756-1763 рр., в якому німецький філософ постає в несподіваній ролі раннього (пост)колоніального мислителя.

Нова монографія Алєксандра Еткінда є багатою на нові ідеї та оригінальне прочитання вже, здавалось, добре відомих сюжетів. Книжка просто приречена на те, щоб опинитись в центрі дискусій на теми імперії, колоніалізму, а також специфіки розвитку Московської держави та Російської імперії. З огляду на це, а також і на очевидний потенціал концепції «внутрішньої колонізації» для переоцінки характеру російсько-українських відносин в імперський період, необхідність перекладу цього дослідження українською мовою не викликає у мене жодних сумнівів.


[1] Aлександр Эткинд, Илья Кукулин, Дирк Уффельманн. Внутренняя колонизация России: между социальной практикой и культурным воображением // Там, внутри. Практики внутренней колонизации в культурной истории России / Под ред. А. Эткинда, Д. Уффельманна, И. Кукулина. Москва: НЛО, 2012 (у друці).

[2] Там само.